• Завантаження погоди...
1  клас пожежної небезпеки
< Попередня новина


Пам’яті товариша. «Біда не ходить одна. Сумна хроніка».

Чергова втрата у лісівників Полісся. Відійшов у Вічність ще один із лісівників Житомирщини – Анатолій Іванович Мельниченко. Світла Людина, люблячий тато та дідусь, весела і, водночас, вимоглива особистість.
Життєвий шлях від студентської лави  - до головного інженера найбільшої за лісовою площею та обсягами робіт області в Україні. З усіма негативами та прикрощами постгорбачовської так званої  «перебудови».  Достойний правонаступник Володимира Костянтиновича Науменка, який також передчасно загасив свою  життєву Свічу. Люди, які утримали від розвалу виробничі потужності лісгоспзагів  у період обвальної бартеризації і безгрошів’я у період початку формування  української державності. То була третя, за період після Другої Світової війни, хвиля технічного переоснащення. Піднявши технічно та економічно лісові підприємства -  розвинути лісову галузь,  створити  ліси для майбутніх поколінь! 
Зростити нові ліси у місцях катастрофічних перерубів для відбудови зруйнованого війною. То була праця двох поколінь лісівників, яку нищать сьогодні бездуховні «внучата голі».Гірше  історичного сусіда. Події останнього місяця у регіоні - яскраве свідчення пророчих слів Великого Тараса. Це гірко і боляче переживав Анатолій Мельниченко, зусиллями команди якого було створено  досконале на кінець 90-х років виробництво.
За домовленостями галузевих Міністрів  Валерія Самоплавського та Валентина Зоріна,  директорський корпус лісгоспів Білорусі ретельно вивчав досвід транспорту лісу, роботи нижніх складів та первинної  обробки деревини на прикладі кращих підприємств області, бо було чому повчитися. Він із тих, хто викладався у роботі, знаючи про неминучість переходу у вічність.
Знаючи Анатолія зі студентства,  товаришуючи, читаючи одних і тих же видатних письменників (любих для нас), йшли спільними лісовими стежками. Ми дуже шанували Івана  Єфремова, про якого Аркадій Стругацький, син зразково освіченої українки, написав своєму брату – «Був на зустрічі, унікальний і сильний мужик. Нині таких не народжують». Саме це я  мушу повторити про Толю. Мужню і щиру Людину.  Дехто з однокурсників  все життя жартівливо прозивали  його  «штурманом» - за дуже простий життєвий  інцидент, пов'язаний з секретним на той час літаком -  перехоплювачем та другом, однокурсником. Колись він, у щирій і відвертій розмові, дав виняткову оцінку КДБ  колишнього СРСР (впродовж години складання протоколів допиту дізнався про свій Рід те, що ані тато,  ані дідусь не розповіли би нізащо) і подякував Долі, отримавши право завершити навчання і здобути професію.
Відпрацьовував  набуте сумлінно, на усіх посадах, навіть не заперечуючи лозунг «Партия сказала – надо!»,  коли було рекомендовано очолити  дуже слабе колективне сільгосппідприємство, як і багато фахових лісівників у інших областях України. Так було, і цього не варто соромитись, тим більше, що люди належно оцінювали здобутки.
Філософськи сприймалось від  О. Кушнера – «времена не выбирают, в них живут и умирают».  Студентська  приязнь і дружба збереглась на все життя. Прикро, що наслідки автокатастрофи  змінили звичний ритм життя близьких  людей. Але кожен далі поніс Свого Хреста. У Анатолія відкрилась здібність читати анатомію людини, як на рентгенограмі. Багатьом зарадив у житті,  у пошуках медичного рішення. Входив в контакт на величезній відстані і,  окресливши сутність, радив, як та що і де перевірити.
З гіркотою думаю,  що звичний телефонний  номер  відповість  мовчанкою…
Ідіотизм сьогодення,  стан довкілля і суспільства обмежують нас зібратись на прощання з неординарною Людиною, яка все своє свідоме життя присвятила рідному Поліссю, колись благодатному і щедро одареному Творцем краю. За доброю традицією, сотні лісівників з усієї України приїхали б попрощатися з товаришем. 
Нині ми маємо  право мовити – «Земля тобі пухом,  любий побратиме!». Та ще філософське - дай Боже, без смутку, відчути останній дотик Матінки – Землі, тиждень якої вшановують свідомі громадяни планети.
Синові, онукам, всій родині -  найщиріші  співчуття цієї непоправної  втрати.
Від імені друзів, колег, товаришів, - Анатолій Сабадир.